Дім Кір’якових

Сьогодні розповімо про ще один цікавий будинок Миколаєва I половини XIX століття. Це будинок Кір’якових, який колись прикрашав вулицю Спаську. Нині будинок, на жаль, у дуже поганому стані. У ніч із 8 на 9 червня 2017 року в будинку сталася сильна пожежа. До пожежі тут орендували помешкання кілька підприємців.
За оцінками істориків це був досить багатий особняк. Хоча від будівлі практично нічого не залишилося, пам’ять про неї живе в історії, а також у мемуарах видатного адвоката та судового оратора Миколи Карабчевського (1851, Миколаїв—1925, Рим), сина Любові Петрівни Богданович та Платона Михайловича Карабчевського.
Володіла будинком його бабуся – поміщиця Єфросинія Іванівна Кирьякова. Вона була дружиною інспектора морського кораблебудування генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Кузнєцова. Після його смерті вона знову вийшла заміж за Петра Григоровича Богдановича і народила дочок Софію та Любов. Окрім будинку з флігелями, у її власності були ще три заміські маєтки. Кірьякова мала авторитет і пошану у всій губернії, і як пише її онук, через двох своїх дочок, синів, племінниць і онучок переродилася з усім містом.

У мемуарах Карабчевський дуже докладно описує домоволодіння Єфросинії Іванівни: 
З бабусиних дітей всіх ближче до неї була моя мати. Вони майже не розлучалися. (…) Саме на вимогу бабусі мати залишалася у Миколаєві, коли батько отримав полк у Кривому Озері.Їй був відведений на постійне життя весь «готівковий флігель», тобто будинок, що також виходить на Спаську вулицю, на фасаді «великого будинку», в якому жила сама «стара пані», тобто бабуся. (…)
Флігель, в якому ми жили, не іменувався серед домашніх «флігелем», а урочисто називався «будинком молодої пані», на відміну від «дома старої пані». Будинок «старої пані», високий, хоч і одноповерховий, з сімома колонами по фасаду та великими вікнами, що виходив на Спаську вулицю, мав вигляд значний. Будинок «молодої пані» був без колон, трохи нижчий, але виходив кутом на дві вулиці і за кількістю кімнат був більший. Обидва будинки по фасаду відокремлювалися широкими воротами, з двома хвіртками з обох боків. Під’їздів з вулиці на той час у Миколаєві не належало. Парадні під’їзди і великого будинку, і нашого, один проти одного, виходили в проїзд, що веде з воріт у двір. Двері цих парадних під’їздів трималися зазвичай на запорі і широко відчинялися тільки в урочистих випадках для гостей. Домашні та близькі користувалися іншими виходами у двір, з обов’язковими при них «сінцями» та «ганками». Переднє подвір’я, куди вони виходили разом із безліччю вікон житлових кімнат, називалося «чистим двором. До бабусиних іменин і великих свят він суцільно посипався річковим піском, що просіяв. Задній двір, що відокремлювався від першого широким арковим проїздом, якого з двох сторін примикали служби, небезпідставно іменувався «брудним двором».Тут із служб були тільки стайня, корівник, круглі загони для волів, курник і величезний льодовик, що набивався по зимах до верху льодом, що стояв до кінця літа. Був ще широкий, присадкуватий льох, зарослий по похилим даху колючим бур’яном, на відміну від чепурного акуратного льоху на чистому дворі, критого, як і всі будівлі, пузатою черепицею. (…)