Водолікарня Кенігсберга в Миколаєві – найкраща на півдні України

Багато миколаївців та гостей міста бачили гарну будівлю на вул. Великій Морській. Тут розташовується найстаріша водолікарня на півдні нашої країни. Її можна назвати своєрідною пам’яткою людині, яка мала шляхетну мету.

Історія медичного закладу 

Лікар-невропатолог Михайло Григорійович Кенігсберг збудував водолікарню за свої кошти. Кенігсберг був учнем француза Шарко, на честь якого назвали відомий душ із сильним струменем з-під шланга. Відкрив він лікувальний заклад 29 липня 1901 року. Головним його напрямком було лікування хворих на неврологічний профіль. Тоді в лікарні працювало три лікарі, приймали близько 50 хворих на день. Водолікарня була побудована в тихому і зеленому районі Миколаєва, неподалік Бузького лиману. Проект будівлі розробив одеський інженер І. Рейхенберг під керівництвом миколаївського міського архітектора Є. Штукенберг.
Перших відвідувачів зустрічала велика приймальня з м’якими розкішними меблями, поруч знаходився кабінет головного лікаря. Гідропатичний зал був прикрашений багатим ліпленням. У лікарні був вуш «Шарко», спіральний душ, «римська лазня», мармуровий басейн, кілька фаянсових напів-ванн для масажу та обливання, сидячі ванни. На другому поверсі знаходилися 14 номерів для відпочинку, які обходилися постояльцям недешево.  У дворі лікарні була розташована глибока криниця з кращою водою в місті.

Елітна лікарня пройшла націоналізацію і першу світову війну. В 1918 тут знаходилися німецькі війська, а в 1920 розташувався гуртожиток для біженців.

У 1920 році вона була націоналізована і передана Губздороввідділу. Після всіх історичних подій Червоний Хрест допоміг лікарні відновитись, але вже у новому статусі. 1928 року медичний заклад купує новий апарат Д’арсанваля, розширюється територія фізіотерапевтичної лікарні, відкривається нове відділення на 100 ліжок, збільшується штат лікарів.
Війна завадила розвитку здравниці: фашисти розмістили в ній військовий госпіталь і стайню, а також різні склади. Все було зруйновано, обладнання знищено, а з ванн було зроблено барикади. Після війни влада зайнялася відновленням: Миколаївський енергетичний комбінат побудував корпус та грязелікарню, а ванни та меблі для водолікарні доставили артіль «Реммеблі» та приватні особи, апаратуру – різні підприємства України.

У 1944 році водолікарня знову відчинила свої двері завдяки її головному лікарю Златопольському М.Я. Відкриваються нові кабінети для лікування хворих: світлолікування, родонове, сірководневе, кисневі та вуглекислі ванни, парафінолікування, інгаляторій, рентген-кабінет, працює стаціонар на 50 ліжок.

Водолікарня зараз

У наш час водолікарня – звичайна лікарня, від її розкоші залишилися тільки красивий архітектурний фасад, залишки мозаїки, старовинні двері та мармурові сходи. Будинок лікарні вважається пам’яткою архітектури XIX-XX століть.

Зараз лікарня носить назву «Комунальний медичний центр реабілітації постінфарктних та неврологічних хворих”. В основному тут проводять водні та грязьові процедури, лікарня використовує лікувальні грязі з чорноморських лиманів. Наприклад, тут користуються популярністю цілющі грязі (рапа) солоних озер Голої Пристані з Херсонської області. Сюди приходять люди з різними проблемами із суглобами та на реабілітацію після інсультів або інфарктів.Приміщення медичного закладу потребує ремонту та схоже більше на музей, ніж на лікарню.

Протягом 100 років лікарня носить різні назви, але її основна мета залишається та ж – лікувати людей.