Дім Бартенєва

Продовжуємо нашу рубрику розповідей про старовинні будівлі нашого міста. У цій статті підійшла черга поговорити ще про одну відому миколаївську архітектурну будову, яка отримала свою назву від прізвища колись популярного в місті купця та громадського діяча Івана Бартенєва, коштом якого, власне, будинок і був побудований.
У той час (у 19 столітті) величезною популярністю користувалися ідеї слов’янофільства, всюди намагалися дотримуватися традиційного стилю, зокрема, і в архітектурі. Тоді модно було будувати хороми з дерева, рубані хати і таке інше. З’явився навіть новий стиль, який називався псевдоруським. Яскравим представником цього стилю є і будинок Бартенєва, що описується в цій статті. Побачивши вперше цей будинок, здається, що це класична хата або зруб. Але, уважно придивившись, видно, що насправді будинок побудований з ракушняка, а ілюзію зрубу створюють майстерно виконані віртуозними каменотесами традиційні деталі російської дерев’яної архітектури: лиштви, карнизи, пілони і таке інше. Тому й стиль назвали псевдоруським.

Основні характеристики

Тип будівлі: Особняк

Стиль: Псевдоруський

Архітектор: невідомий

Період будівництва: 1840-ті роки

Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення

Ще назви:  «Кам’яний зруб», «Кам’яна хата»

Функція у наш час: Палац урочистих подій

Адреса: Шевченка, 58
Будинок Бартенєва виконаний у вигляді одноповерхового особняка з мезоніном та підвалом. Одного разу, 1876 року, будівлю побачив відомий професор архітектури Максиміліан Арнольд. Він був настільки захоплений, що написав статтю з докладним описом у популярному на той час журналі Петербурзького союзу архітекторів:

«Уявіть собі заміську дачу, зрозуміло, зроблену з колод, з неминучими рушниками, віконними наличниками, з вигризеними фронтонами, з гребінцями, підзорами, балконом з точеними балясинами замість колон, і з усіма теслярсько-елегантними витівками.Ви очікуєте, звичайно, що все це вирізане і випиляне теслею-ярославцем або володимирцем з дощок, що порозкололися, і вимазано, за звичаєм, рудим охром, та ще, мабуть, з отруйним зеленим дахом… проте, ні — помилилися, вся маса споруди сірого кольору і має якусь пористу поверхню, наче проточену хробаками; дах на ній яскраво-червоний, черепичний і, треба віддати справедливість, справді чудовий. Вас вражає спочатку деякий розлад даху з будовою: насправді, російські хати криються тесом, берестою, соломою, але не використовуються черепиці, що становлять приналежність німецьких колоній чи татарських сакель. Заради переваг даху, втім, готові пробачити цю невитриманість квазі-російського характеру хати, і вже починаєте розглядати різьблені рушники, фронтончики, ковзани та ін., які вражають вас якоюсь м’якістю, відсутністю гострих кромок і червоточиною в дереві; ще кілька кроків ближче – і ви зупиняєтеся в здивуванні: колоди, дошки, ковзани, рушники – все це з каменю, над усім цим працювали не тесля з сокирою і долотом, а муляри з киркою і вапном! Чи не правда приємно бачити в зрубі семивершкова колода, у якої на самій опуклості йде горизонтальний шов з вапном, що викришився, а через кожні 16-18 вершків йдуть у перев’язку вертикальні шви? Важко передати словами, як курйозне враження справляє цей фасад! Дуже шкодую, що не можу назвати імені цього архітектурного наслідувача Оффенбаху, тобто автора та виконавця кам’яного зрубу.При всьому бажанні мені не вдалося дізнатися імені цього єдиного у своєму роді художника.»